Публікації психолога (1 - 10)

Поняття «агресія» вміщує в себе і ненависть, і садомазохізм, і параною, і нарцисизм, і антисоціальний розлад особистості, а також всілякі пов'язані з цими станами дії людей. У побутовому житті, можливо, це звичні значення слова «агресія».

Але це лише частина проявів цього поняття та пов'язана ця частина з патологічними проявами, тоді як є й інша частина, пов'язана із звичайними нормальними життєвими проявами, без яких неможливі існування та взаємодія.

Чоловіки та жінки, коли звертаються на сімейну терапію, прагнуть розповісти про невдоволення один одним. Про своє розчарування партнером та взаємодією з ним, про ту несправедливість, яку вони відчувають до себе в цих відносинах. Відчували б вони інше – любов, визнання, подяку, підтримку та бачили б багато вкладень з боку свого партнера, вони б ніколи не вирішили, що у відносинах є якісь проблеми. Ну хіба що їхній коханий чи кохана при цьому виглядали б дуже нещасними чи говорили про розлучення.

Ймовірно, на початку відносин або в перші роки спільного життя партнер здавався дуже гарним, принаймні непоганим (іноді, наприклад, і не зовсім підходящим, але хтось мав надію його “перевиховати”). Але згодом він, у будь-якому разі, “псувався”. Ставав менш уважним, люблячим, вдячним. Егоїстичнішим, незгодним, можливо конфронтуючим або навіть войовничим.

Тривога й страх, що часто стоїть за нею, іноді стають постійними супутниками людини. Вона, наприклад, боїться зійти з розуму, чимось захворіти й померти, зайти в метро чи в ліфт, скористатися літаком, виїжджати на довгі дистанції тощо.

Або людина живе в постійній незрозумілій їй самій тривозі. Їй страшно зайвий раз вийти до магазину - простіше замовити доставку. Пошукати більш оплачувану роботу: надіслати резюме, сходити на співбесіду. Пройти курс підвищення кваліфікації. Зареєструватися на сайті знайомств.

Будь-яка нова дія радше виглядає як провальна або така, що несе додаткові проблеми. Якщо поїду на інший кінець міста - обов’язково потраплю в ДТП. Якщо звернуся до адміністративного чи соціального органу - напевно відмовлять. Втрачу гроші, роботу, час, здоров’я. Близькі, знайомі, сусіди не підуть на зустріч, якщо звернуся до них. Виходу не буде.

Страхи можуть бути більш окресленими й стосуватися якихось логічних речей, а можуть бути зовсім нелогічними.

Людина хворіє психологічно і навіть психічно. Вона втрачає головну внутрішню опору особистості: почуття самоцінності і самоповаги. Тепер світ для неї і вона сам у цьому світі - зовсім не такі, як були раніше у її уявленні. Зовсім не такі, до яких вона звикла. Їй довелося бути настільки безпорадною, настільки крихітною і безсилою перед лицем жахливих, божевільних, нищівних подій - що відбуваються чи відбулися з нею та з її близькими.

Це третя частина циклу статей про мазохізм, в якій я спробувала написати про можливі складнощі, з якими стикаються ті, хто перебуває в контакті з мазохістичними особами, і перебувають у психологічному злитті, відчуваючи при цьому, що шкодять і собі, і стосункам. Також нагадаю ті ідеї, на які варто звернути увагу під час спілкування з людьми, зокрема з мазохістичною особистістю.

Мазохісту треба бути “хорошим” і зберігати це амплуа. Він щиро вірить, що саме він – добра людина. Ще він вірить у те, що доброта його має бути оцінена і він будь-що-будь повинен отримати оплату своєї чесноти.

Насправді доброти у мазохіста немає. Тому що в нього немає щедрості та безкорисливості. Його очікування гарантованої оплати за свої вкладення та страждання роблять його корисливою та вимогливою людиною, яка намагається витягнути належне з інших.

Якщо людина з дитинства отримує сигнали з середовища про те, що їй не можна мати потреби та задовольняти їх, а треба терпіти, згодом вона навчиться задовольняти їх так, щоб іншим це було неочевидно. Так він уникне сорому та засудження за те, що піклується про себе і по суті є «егоїстом», яким бути в його уявленні неприпустимо.

Суперечливі емоції роблять із нас розгублених, погано пристосованих до життя людей. Ці емоції малокеровані, часто незрозумілі, а навіть якщо й більш-менш зрозумілі, то що і як із цим робити – зовсім неясно. Адже причини ми вбачаємо як ті, на що ми безпосередньо вплинути зараз не можемо. Але й прийняти те, що не можемо – складно.

Як по-різному може скластися життя дитини, яка виросла в достатку в хорошій родині в країні першого світу, і маля з дитбудинку, яке звикло жити без персональних мами та тата. І не факт, що людина з першого прикладу стане сильною особистістю, здатною багато подолати і викликати повагу в інших. Не факт, звісно, що друга нею стане. Але насправді шанси у цих людей виростити самих себе, стати кимось, практично рівні.

Різниця між любовною залежністю та зрілим коханням є кардинальною. Молоко для немовляти є основою його життєдіяльності, молоко для дорослого - частина раціону. Немовля отримує його від іншого, дорослий - видобуває самостійно, налагоджуючи взаємообмін.

Для когось зрілі стосунки досі неможливі через те, що ресурсу особистості для цього не вистачає. Закохуючись у когось і потрапляючи в залежність від об'єкта кохання, люди називають цей стан любов’ю і щасливими стосунками. Чому б ні, якщо певний період залежності людина відчуває дуже сильне задоволення? Але лише у певний період. Коли залежність ще не дуже сильна і лише розвивається.