Трагедія завжди зі мною. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Подія, що проломила фізичні та психологічні кордони людини, наслідки якої мозок не в змозі швидко й ефективно переробити - пережити, осмислити, усвідомити й безпечно вбудувати в картину досвіду, - сама що ні на є трагедія душі. Як перелом, як роздробленість кістки - тільки в психіці потерпілого.

Людина хворіє психологічно і навіть психічно. Вона втрачає головну внутрішню опору особистості: почуття самоцінності і самоповаги. Тепер світ для неї і вона сам у цьому світі - зовсім не такі, як були раніше у її уявленні. Зовсім не такі, до яких вона звикла. Їй довелося бути настільки безпорадною, настільки крихітною і безсилою перед лицем жахливих, божевільних, нищівних подій - що відбуваються чи відбулися з нею та з її близькими.

---

Дисоціація в момент жахливої події та після неї

Коли відбувалося те, жахливе, відсторонення від себе, від відчуттів тіла та емоцій - це справді було рятувальним кругом, який допоміг бодай якось не збожеволіти.

Зараз за нього хочеться триматися і далі.

Відстороненість, нечутливість, апатія, «просто функціонування». Тіло не хоче оживати, тіло не готове відчувати. Воно занадто переповнене стимулами, їхньою інтенсивністю, щоб на них реагувати. Тіло - це рана. Душа - це кривава рана.

Флешбеки й вторгнення - відлуння травматичної події

Час від часу мучать вторгнення. Це спогади, образи, афекти, які раптово і самовільно переповнюють тіло, захоплюють думки і від яких складно сховатися. Ці стани бувають й уві снах. Так травма нагадує про себе, вона намагається достукатися і сказати, що вона є, і що вона чекає. Усі ті афекти, які довелося втримати тоді заради порятунку - вони є, і вони не прожиті, внутрішньо не перероблені, не привласнені, і не вбудовані в структуру пережитого досвіду. Поки що - вони лише «законсервовані» всередині.

Хто я тепер - після пережитого?

Травма може порушувати усвідомлення власної ідентичності, руйнувати смисли: хто я тепер? Яким є моє життя, мої уявлення про нього? Яке моє ставлення до життя і мої стосунки з життям?

Огидне ставлення й огидні стосунки.

Це депресія і апатія, це втрата великої кількості енергії - небажання нічого робити, працювати, кудись іти, до чогось прагнути. Навіщо? Я так багато втратив. Я цього не чекав і не уявляв. Я не був готовий. Мої втрати безмірні. Я більше нічого не хочу.

Мені складно будувати стосунки з людьми, мені складно спілкуватися. Вони не розуміють, вони нічого не можуть, ми начебто на різних планетах. Вони мене бісять. Я винен, я не зміг. Я не зміг! Я не захистився. Я не захистив! Вони мене не захистили! Я потопаю у вирі страху, сорому, злості й провини...

Що таке ПТСР (Посттравматичний стресовий розлад)

Стан, у якому може опинитися психіка після події, що різко і сильно порушила кордони людини і вибила в неї власні фізичні та психологічні опори. У цей період мозок перебуває в шоці, йому необхідно виконати певну роботу, щоб осмислити те, що сталося, якось до цього поставитися, вбудувати цей досвід у свою картину світу, в якій до цього, ймовірно, нічого подібного не було і не очікувалося.

До цього моменту людина жила зовсім інакше: життя її, розпорядок, справи були більш-менш зрозумілі та прогнозовані. Вона знала, що і як приблизно вона робитиме, була досить спокійною і задоволеною, не відчувала жодних серйозних загроз безпеці і знала, що робити із загрозами потенційними: як забезпечити собі захист.

Після пережитої жахливої події минула картина світу людини змінюється. Її досвід тепер зовсім інший, і він включає наслідки пережитої зовнішньої агресії.

Чи можу я тепер довіряти собі?

Те почуття, яке людина може втратити в період ПТСР і яке створює і підтримує синдром, - це почуття довіри до себе і поваги до себе.

---

Ті образи й переживання, які можуть виникати у людини з ПТСР - у її снах, спогадах, під час якихось розмов або подій, що можуть асоціюватися з пережитим, - флешбеки або вторгнення - з'являються як спроба здійснити це переосмислення. По-новому зрозуміти те, що сталося. Усвідомити заново - хто я тепер, який я.

Почуття провини і сорому жертви агресії

Застрягання в почуттях провини і сорому після пережитого жаху - це стан злиття з образом агресора, який завдавав шкоди в минулому. У душі насильник непомітно присутній і зараз.

---

Це часто не призводить до жодних успіхів: спогади лише спричиняють паніку й жах, повторно травмують, не приносячи жодних змін. Людина втомлюється від флешбеків, зрештою переключається на нагальні справи, але з часом спогад і паніка, що з ним пов'язана, знову даються взнаки.

Коли психіка відтворює у своїй пам'яті прожите - вона намагається в такий спосіб намацати ту опору, якої в неї не виявилося, коли подія відбувалася. І зараз - коли все закінчилося - опори в неї все одно немає. Як уберегти себе в майбутньому? На це запитання зараз складно відповісти, і несвідомо людина хоче спертися на того, хто мав повний контроль над нею тоді - на агресора.

---

Але це злиття з насильником не дає жодного ефекту. Проконтролювати те, що сталося, вже неможливо, керувати агресором у минулому - теж. Можна керувати тільки собою в заданих обставинах у поточний момент.

Вийти зі злиття з насильником і спертися на себе та свої ресурси

Терапевтична робота в гештальт-підході з людьми з посттравматичним синдромом полягає в тому, щоб, по-перше, психологічно прийняти те, що сталося, як факт свого досвіду. Це сталося, це правда, минуле змінити не можна. Прийняти, визнати і пережити сильні емоції - афекти, пов'язані з насильством і безпорадністю, в безпечному підтримуючому середовищі. Часто це відбувається дуже поступово, оскільки можливість переживати все й одразу лякає, людина боїться повторення ситуації тотальної безпорадності, побоюється бути «затопленою» своїми сильними переживаннями, а також може дуже соромитися цього.

По-друге, це психологічне зусилля клієнта щодо виходу зі злиття з образом агресора, відокремлення себе від нього, коли з'являється можливість відокремити і минуле від сьогодення, помітити те, що відбувається зараз і на що можна й реально спертися.

Терапевтичне завдання - щоб клієнт, який пережив події насильства, жаху, зміг відновитися і жити звичайним нормальним поточним життям і, повертаючись до подій минулого, не намагався якось інакше впоратися з ними, а всю увагу й зусилля спрямовував на себе в сьогоденні - на своє відновлення та життя, а також свої сили й ресурси - у майбутньому.