Публікації психолога (31 - 40)

Справжня близькість починається з діалогу. Ні з обіймашок-няшок, поцілунків та лайків у фейсбуці. І навіть не з лагідних слів на адресу співрозмовника. Вона починається тоді, коли може статися діалог - тобто де кожен може чути і бути почутий іншим.

Здається, що діалог – це дуже просто. Спочатку хтось каже, а хтось йому відповідає. Але насправді діалог – це часом дуже складно. І ось чому.

Любити нас навчають із дитинства. Любити нас навчають наші батьки. Зовсім не навчитися любові неможливо. Інша річ, що нас вчать дуже різного. І найголовніше - нас вчать розпізнавати як любов зовсім різні речі. Іноді головним стає не те, що, ми думаємо, називається любов'ю або що ми звикли нею називати. Головним стає той рівень взаємного обміну, на який ми здатні. І ми відтворюємо саме цей сценарій знову і знову.

Щосекунди свого життя ми робимо вибір між розвитком та збереженням поточного стану справ, безпекою та стабільністю. Усередині нас завжди борються дві сили: одна – хоче щось змінити, інша – нічого міняти категорично не має наміру.

Фокус у тому, що ми кожну секунду свого життя вибираємо: розвиватись чи зберігати стабільність. І наскільки цей вибір у результаті відповідає нашим потребам – у тактичному та стратегічному плані – і буде маркером нашого щастя та відчуття «проживання свого життя».

Суть усіх зовнішніх конфліктів для людей криється, передусім, у внутрішніх протиріччях людини із собою. Не будь у мене всередині протиріччя з якогось питання, а «штиль і благодать у душі», мені не потрібно було б розгортати це протиріччя у відносинах з іншими.

Це не означає, що потрібно замовкнути і припинити проясняти важливі почуття, потреби, смисли. Звісно, це важливо. Я говорю про ті конфлікти, коли витрачається дуже багато часу на з'ясування, люди «ходять по колу», а віз, як то кажуть, і нині там. Тобто нічого докорінно не змінюється.

Знецінюючи, ми захищаємось від власних почуттів, що нам здаються нестерпними, як колись їх намагалися зупинити наші батьки. Ми не усвідомлюємо і не можемо довго перебувати у соромі, заздрості, чи в огиді. Нам здається, що ми цього не витримаємо, адже наші батьки не могли цього витримувати поряд з нами.

У багатьох випадках психіку людини травмує зовсім не те, що ми на перший погляд думаємо. Наприклад, ми хочемо вберегти дитину від якихось дорослих конфліктів чи складних подій – коли хтось умирає. Ми вважаємо, що саме це травмує її найбільше. У цій статті я розповім, як можна завдати (або стати тим, кому завдали) психологічної шкоди, самим не усвідомлюючи того, до чого це може призвести і що з цим можна робити.

Іноді важливі люди віддаляються. А ми віддаляємось від них. Це може відбуватися різко чи поступово. Але це завжди супроводжується болем, смутком. Адже важлива людина... І ми можемо довго ламати собі голову: що ж відбувається? Чому? Що я вчинив не так?

Як вийти із емоційної ізоляції від світу? Якщо ви почуваєтеся окремим, не включеним, викинутим із загального життя. Звідки беруться ці почуття, як змінити свій стан, як стати частиною цілого та відчути свою важливість та затребуваність.

Припустимо, ти - сильна, незалежна жінка, і чоловік тобі потрібен під стать. Але, кажуть, якщо ти такого зустрінеш, стосунки будуть дуже складними. Як бути?

Розставання з будь-якою людиною, з ким були справді близькі стосунки – це завжди, якщо не дуже боляче, то – як мінімум – сумно. Якщо розставання, розрив, розлучення, прощання (від'їзд на тривалий час) проходить без особливого смутку, жалю - це означає, що близькості у стосунках ніколи й не було.