Соромно проявити сором. Ампліфікований стид: як повернутися до життя (частина 2)

Цю статтю я пишу у продовження теми про почуття сорому, і хочу розглянути ті психологічні захисту, якими ми користуємося, щоб сором не відчувати і не розпізнавати.

Справа в тому, що токсичний сором є досить складним і неприємним переживанням, яке, швидше, багато в чому послаблює нас, ніж зміцнює. Тобто зупиняє, робить нас менш упевненими. А бути слабкими та невпевненими теж може бути дуже соромно.

Ось такий каламбур. Цей феномен називається ампліфікованим соромом - тобто подвійним, або ще називають соромом (страхом) сорому.

---

Чому з'являється «подвійний сором»? А дуже просто. Якщо батьки соромили дитину, по-перше, за щось конкретне (тупий, неправильний, слабкий), при цьому коли дитина впадала в ступор, завмирала, їй казали: чого ти стоїш? Давай працюй (рухайся, ворушись, думай). І дитина на тілесному рівні відчувала, що їй навіть соромитися і завмирати не можна, що через таку реакцію вона також погана.

Насправді, якщо ми можемо відчути та усвідомити, хоч і токсичний, але сором, це вже півбіди! Це означає, що ми можемо мати справу з ним, говорити про нього, якось проживати його.

Набагато складніше справи у людей, які свій токсичний сором не усвідомлюють. Ті, які якраз і потрапляли до такої ситуації «соромлення» за «гальмування». І таким чином вони взагалі не мають жодного впливу на власне переживання. Воно закрите.

---

Заперечення сорому

Один із способів уникнення переживання сорому, якому ми вчимося – його заперечення. Пам'ятаєте, як у анекдоті: «Я не обкакався, я не обкакався!»... «Це не я, це не я!».

Ми намагаємось переконати в цьому себе та інших людей. «Ну і що тут соромного? Все нормально! Ми ж люди!». Тут може включатися ще й раціоналізація - "підтягування" логічних фактів та аргументів під ту мету, яку слідуємо (заперечувати сором). «А сусідка теж народила о 15!» (Соромно народити в 15). Або «А ось у деяких країнах світу відрижка вважається вдячністю господині за смачну їжу!» (Соромно відригувати за столом).

Але, природно, це все не допомагає безпосередньо позбутися сорому, тільки на якийсь час може перевести увагу, а почуття виникатиме знову і знову, усвідомлення і прийняття себе не буде.

Придушення (контроль) сорому

Коли ми пригнічуємо сором, ми намагаємося створити для себе ілюзію, що все добре, і ми нічого не порушили. "Цього немає". Ми просто ігноруємо ситуацію, де відчули сором, ідемо з неї мовчки. Напевно, вам зустрічалися люди, які кажуть: «Я більше не хочу про це розмовляти». Або просто нічого не відповідають. Мовчать та переводять розмову в інше русло. Звичайно, причини таких реакцій можуть бути різними, але часто вони спровоковані саме подавленим соромом.

У цьому є багато несвободи. Якщо ми щось ігноруємо, ми не можемо змінити це, ми ніяк не владні над ситуацією. Єдиний шлях - це просто терпіти і йти, при цьому втрачаючи вибір можливостей, переживаючи обмеженість та нещастя. Багато відносин не можуть просуватися далі, оскільки люди ось так зупиняють себе соромом, який подавляється. І це все, крапка, про це вже не поговориш. Це мертве місце.

Самовдосконалення як уникнення сорому

Дуже розумно уникати сором, шляхом розвитку в собі таких якостей, за які просто нема чого соромитися!

---

Саме надто «правильні» люди найсильніше соромляться і не усвідомлюють цього переживання. Все життя йде на те, щоб ставати кращим, вони вкладаються, багато працюють для цього. І, звичайно, досягають успіхів! Адже така гарна мотивація! А плата за це все – відсутність розслаблення, видиху, точки повного блаженства. Таке життя часто змушує приймати хімічні речовини (алкоголь тощо), щоб хоч якось собі це розслаблення забезпечити, щоб притупити постійну напругу, яка нікуди не зникає. Формується залежна поведінка.

Зарозумілість

Я виділила в окрему категорію, хоча можна було б зарахувати до самовдосконалення. Зарозумілість – це спроба спроектувати «непристойні» дії на оточуючих, при цьому висловивши до них своє «фе». "Ох, ці люди, вони такі свині!" Насправді людина, яка це говорить – дуже соромиться своєї «свинської» частини особистості, але вона є у неї відщепленою, не присвоєною частиною, тому й проектується на оточуючих.

Безсоромність

Є люди, які поводяться дуже епатажно, провокативно, безсоромно. Як би показуючи всім: «Ось, я так можу, та й що!». І буває так, що ця поведінка є контр-соромом. Тобто щоб перемогти внутрішню напругу, ми вирішуємо взяти і зробити щось соромне, навіть ще більше! Наче щось доводимо, повстаємо проти рамок, які неодмінно відчуваємо.

Біда в тому, що це лише захист, і окрім визнання та проживання сорому по-справжньому, сором ніщо не лікує.

Терапія почуття токсичного сорому та ампліфікованого сорому

Психотерапевт - це певна фігура, яка часто втілює роль матері або батька (або обидві ролі) для клієнта. Звичайно, терапевт не стає реальним батьком клієнту (хоча, іноді можна почути – "чому ти не моя реальна мама?"), він лише виконує цю функцію для нього у фіксований час і за певну оплату.

---

Якщо спрощено, то дитині, яка стала таким напруженим дорослим, катастрофічно не вистачало прийняття від батьків. Якого саме? По-перше, контейнування батьками його дій та почуттів. Тобто коли батьки не поспішають якось оцінювати і реагувати на прояви дитини, а просто емоційно присутні поряд з нею. Дитина в цей час відчуває, що її приймають такою, якою вона є.

У терапії поступово вдається реалізувати цей досвід. Хоча це дуже складна робота, адже клієнти це прийняття зазвичай відштовхують, і довго йому не довіряють. Необхідно багато спроб проживання реального досвіду прийняття себе іншою людиною, щоб потихеньку почати довіряти і, нарешті, повірити, що все це - мені, я не помилився.

Саме тому індивідуальна психотерапія в такому разі має бути середньо чи довгостроковою, розслаблення відбувається "краплинним шляхом", дуже поступово. Але міцно вбудовується в досвід і служить все життя! Тим людям, які виявляють у собі травму, пов'язану із соромом, дуже рекомендую також групову терапію. Адже група - це модель соціуму, і там напевно виявляться всі способи поводження з соромом та захисту від нього, які працюють щодня у звичайному житті. А поруч - небайдужі та професійні ведучі групи, які із задоволенням підтримують дослідження теми сорому в житті кожного учасника.

До речі, зараз працює регулярна психологічна гештальт-група, до якої є ще можливість приєднатися.

Олена Мітіна, психолог у Києві, зручне розміщення кабінету – біля метро «Берестейська», в пішій доступності (7-10 хвилин ходьби). А також консультація психолога онлайн.