Дірява ідентичність або Чому такі вразливі

«У мене абсолютно нормальна сім'я, жодних явних дитячих травм. Батьки все життя прожили разом, дбали про мене. Жодних розлучень, смертей та інших кризових ситуацій. Але я досі зрозуміти не можу, чому ж я виросла такою вразливою...».

Приблизно так звучав текст з вуст однієї клієнтки, яка вперше прийшла на прийом.

І справді, що ж насправді робить нас вразливими? Чому ми, вже давно дорослі люди, можемо переживати найрізноманітніші стани - починаючи від тривоги і тяжкості в грудях, закінчуючи панічною атакою з клаустрофобією і задухою. І головне - все це, здавалося б, на рівному місці!

Сказав хтось щось неприємне. Хіба мало хто він такий. Або зустрілися з чиїмось відторгненням, потрапили в конфліктну ситуацію. Чому це все може так сильно впливати на наше самопочуття, надовго залишаючи нас в образі, вразливості, болю і жалості до себе?...

Травми, яких ми не бачимо

Я хочу сказати про те, що вразливість, звісно ж, походить від психологічної травми.

---

Без травми місце боліти не буде - як у тілі, так і в душі.

Інша річ, що психологічні травми (як, зрештою, і фізичні), бувають дуже помітними, а бувають зовсім непомітними. І, здається, якщо ми не помітили травму, то її ніби й не було. І незрозуміло, звідки ж тоді взялася вразливість.

Переживання нестійкості, тривоги, вразливості, образи або злості, люті або відрази, туги, болю свідчать про те, що має місце психологічна травма. А от яка саме і коли вона сталася — якраз може бути зовсім незрозуміло. Цей факт зазвичай глибоко прихований у психіці (і недарма!) й іноді «розпаковується» лише в дбайливих руках психотерапевта.

Втім, повернемося до клієнтки. Вона й справді не розуміла, чим саме була травмована. І лише почуття, що в процесі психотерапії вийшли на поверхню, дали їй змогу розмотати цей клубок і згадати різні ситуації нібито нормального, але не дуже, дитинства.

Дірява ідентичність

У процесі дорослішання, на кожному його етапі, у дитини формується її ідентичність. Насправді те, наскільки міцна наша ідентичність, і визначатиме нашу стійкість до подразників. Якщо ідентичність розмита, тобто я не дуже розумію, хто я є, який я, чого хочу, що і навіщо роблю в різних життєвих ситуаціях, - мене дуже легко буде збити з пантелику. Тому що за розмитої або дифузної ідентичності, мені нема з чим порівнювати інформацію, що надходить ззовні.

---

Ідентичність виховується змалку. І формується вона у відображенні нас в інших людях. Ніяк інакше. А хто з людей найбільше проводить з нами часу в дитинстві і тим самим «відображає» нас? Звісно мама, тато, бабусі, дідусі. Ще брати і сестри.

І ось тут цікаво те, як саме нас «віддзеркалюють» мама, тато та інші. Якими словами, в якій формі.

---

І ось головна помилка, яку здійснює більшість батьків, бабусь і дідусів — і роблять це неусвідомлено. Вони говорять про своїх дітей та онуків оцінними судженнями. Не описово, як слід було б, аби сформувати здорову ідентичність у дитини, а саме оцінно.

Тобто замість того, щоб сказати дитині: «ти зараз стрибаєш і бігаєш, збуджений і гучний», вони кажуть: «що ти носишся по квартирі стрімголов, як божевільний!». Відчуваєте, як формуватиметься ідентичність дитини в першому і в другому випадку?..

У першому випадку дитина про себе запам'ятає таке: я буваю активним, бігаю, збудженим і гучним. Мене таким приймають. У другому випадку - приблизно так: «я ненормальний, коли бігаю по квартирі, я можу зламати собі голову, збожеволіти, і мене за це відкидатимуть і всіляко не схвалюватимуть».

Ось вам і вразливість.

---

Ось і маємо.

Звісно, батьки так поводяться теж не від хорошого життя, а тому, що з ними спілкувалися схожим чином. І потім з покоління в покоління передається ось ця поранена й розмита ідентичність, уся дірява, наче решето, в яку залітає все, що завгодно. Весь мотлох, що пролітає повз.

Адже якби дитина точно знала, що вона - галаслива і бігає, а значить - активна, бадьора, то вже в дорослому віці фрази сторонніх «що це ти тут розшумівся» або «вгамуйся!» на неї б не мали такого впливу. Вона ж знає, що з нею все добре.

Солодка отрута похвали

До речі, оцінні судження, якими нас напихають, шкідливі навіть тоді, коли вони солодкі й позитивні.

Припустимо, хвалили дитину — перехвалювали, що вона така розпрекрасна, уміла, у неї завжди все виходить, гарна учениця/учень, відмінник, перший у класі хімії та біології, завжди активний, розумний і дотепний… А тут-то й пастка! Бо ідентичності важливо бути просто віддзеркаленою. Безоцінно.

Чому психологи, коли проводять консультації, намагаються повторити слова клієнта дуже близько до тексту автора, не оцінювати, а відображати те, що помічають (і вчаться цьому багато років)?! Саме тому, щоб допомогти сформувати здорову ідентичність клієнта. Те, чого не робили його батьки, коли намагалися оцінити. Адже будь-яка оцінка - хороша чи погана - завжди під собою передбачає якусь норму. Тобто якийсь рівень, умову, якій необхідно відповідати.

От якщо цей самий хлопчик раптом стане не першим у класі з хімії, а другим… Його вже не будуть так перехвалювати! Прямо скажуть: «а от Вітька тепер перший!». А якщо хлопчик узагалі ніяким не стане з хімії, геть перестане нею займатися, забуде всі формули й почне отримувати двійки?.. Як він тоді відобразиться в очах рідних?..

---

Тому в психотерапії ми поступово і дбайливо намагаємося залатати ось ці дірки в ідентичності. Таким чином, набувається внутрішня стійкість, знижується поріг вразливості, приходить здорове відчуття легкості і щастя.

Зручне розміщення - психолог у Києві в районі метро "Берестейська". Для жителів інших міст - консультації Online.